Обіцянки і внутрішній ріст

Джордж Карлін колись вичерпно сказав про усі мотиваційні книги: “якщо Ви маєте сили донести власні сідниці до крамниці з мотиваційною літературою — Ви вже вмотивовані”. Свята істина, здавалося б — від чого може втомитися пересічна планктонна фауна офісів, окрім безнадійності і безглуздості свого існування на своєму місці? Однак сучасна криза багато чого змінила, у тому числі — стосовно безпосереднього відношення до особистого росту.

Є така фікція вітчизняної педагогіки: про “гармонійно розвинену особистість”. Це дуже благородний і гуманістичний ідеал, який у трудовій етиці виявляється гібридом комунізму і горизонту. Тобто керівнику дуже важливо розповідати своїм підлеглим про необхідність саморозвитку. В основному, для того, щоб сам керівник не мав зайвого гембелю з оптимізацією виробничих процесів. То не вітчизняний канбан не працює навіть в умовах сотні перечитаних книг про диво Тойоти — ні, то ти сам ледащо і не можеш піднятися і розвиватися досить гідно.

Проблема усіх мотиваційних курсів — вони продають “вихід із зони комфорту” тим людям, які до неї ніколи не заходили.  Через це на певній ітерації біганини між коворками до коучингів клієнт починає про щось здогадуватися. А у зв’язку з пандемією та загальним станом речей на біржах усі побажання “більше екстріму” вважаються відвертим знущанням. Починаєш розуміти китайців, які проклинають бажанням змін у житті ворога.

З іншого боку рясніє відверте соціалістичне болото. Коли “ми люди малі, від нас нічого не залежать, а Держава Винна”. Саме так, з величезних літер і завжди. Що предметно винна держава — охлос не знає і взагалі думати не любить. Тому що думки — це боляче і вимагає справжнього росту і десятиліть навчання. До “кандмінімуму на громадянина” ще далеко, але світ вже надто складний, щоб мати однозначні швидкі рішення основних життєвих проблем без загального розуміння.

Тут ми і підходимо до основної проблеми з “мотиваційним ростом”. Опрацьовувати треба усю психіку і роками. А курси швидкорозчинної мотивації “Стань суперменом за десять лекцій” настільки ж надійні, як і курси “німецька філософія за 90 хвилин”. І нащо ті німецькі класики витрачали сторіччя, щоб виробити підвалини свого світогляду? Можна ж просто зайти до чергової інстаселеби і навчитися жити, не свайпаючи екрана.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *