Діджиталізований Пітер Пен

Кідалти — це чудово. Якщо ми кажемо про персональні перспективи і світогляд, без глобальних сентенцій і тенденцій. Але коли кідалтом виявляється Людвіг Баварський — найбагатша німецька земля різко втрачає у привабливості та ледь не банкрутує. Проте сьогодні маємо Нойшванштайн — перлину “казкових палаців”, легендарну фортецю… яку ніхто ніколи навіть не намагався захопити.

Сучасний світ все більше тисне на окрему “маленьку людину”. Двісті років тому було нормальним отримувати пошту раз на кілька місяців і вважатися цілком інформованою людиною. Проте сьогодні інформаційні привиди (це не помилка друку) нашої свідомості полюбляють робити нам несподіване “бу”. Жодна теза не живе більше кількох днів без контексту. Не знати щось у гностичному сенсі — нормально: зараз ера невігласів. Але нехай Вас боронять святі макарони від того, щоб не бути у тренді! І абсолютно неважливо — який саме тренд і до чого він взагалі.

Такий потік інформації породжує абсолютну інфантильність у плані хоч якоїсь відповідальності. Ви не можете навчити нічому навіть собаку, якщо йому давати полярні команди протягом рекордно стисненого часу. Хто і як може притягнути до розуміння наслідків своїх дій, якщо обставини, за яких ми всі опинилися, якщо час сам не має тих стійких атрибутів, як раніше?

Ні, мова не йде про президентські вибори. Незважаючи на непозбувний український мазохізм, можемо сміливо стверджувати, що у світі вистачало президентів, які були цілковитими ідіотами навіть на тлі наших веселих часів. Мова про саму концепцію вивченої безпорадності на тлі технічної революції. Бо, насправді, ми творимо ще більш неврастенічне суспільство, ніж воно було до ери абсолютної досяжності будь-яких фактів.

Саме звідси йде сучасна поведінка новітніх цифрових хлопчиків, які вперто не бажають “обирати” певний шлях суспільства. Тому що “маленька людина” вже давно не може тягнути на собі зобов’язання в обмін на велике ніщо і комплекси неповноцінності. Американська мрія успішності закінчилася, розпочався постмодерн, з якого ще невідомо, що врешті-решт вийде. Тому стратегія власного комфорту в принципі є вигідною, бо вона гарантовано забезпечить хоча б тимчасовий приємний результат. Але у довгостроковому розвитку з такою філософією може чекати лише повнісінька нігілістична прірва.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *