ЗАЗ або просто зад

 

Кожному - «ЗАЗ» або зад

Кожному громадянину України – «ЗАЗ» або просто зад.

Подейкують, що Президент України днями має підписати наказ про нагородження званням «Почесного великого мученика, а по сумісництву Героя маршруток» всіх пасажирів наших маршруток.

Нещодавно на своїй пошті я помітив одного листа. Мабуть, помилились адресою.

«Зранку неможливо виїхати на роботу, а їхати так потрібно, бо треба гроші заробляти. В країні війна, безлад, гроші тільки в олігархів, на хліб часом не вистачає, хоча столи на свята ломляться від олів’є та горілки. Короче, все не так, як треба. Та все одно на роботу треба їхати. Написали б нормальний постійний графік та дотримувались його. Так всім буде добре. Але ж ні. Кому то треба. Людям треба. А ми що не люди? Вам добре, грошва капає, а люди мучаться. Зупинка хоч не на кожному стовпі, але так все довго і нудно. Дихати нема чим – стільки людей в тій маршрутці та ще й водій з перегаром. Подейкують, що Президент України пообіцяв та днями має підписати наказ про нагородження званням «Почесного великого мученика, а по сумісництву Героя маршруток» всіх пасажирів наших маршруток. За таке звання кожному мученику обіцяють по новому «ЗАЗ-965А». А першим, кажуть, буде всім відомий чиновник пан Отбрехлоблін, якого вчора ввечері помітили у маршрутці.

Все це я пишу, їдучи у  маршрутці. Я сиджу, а дами всі стоять. І хоч я ду-у-у-же хочу звільнити хоча б одній з них місце, але не можу навіть встати. Адже передо мною майоріє чийсь зад. Стільки людей – купа мала-велика якась. Поки я про все оце міркую далі, хтось вже кричить та б’ється, бо йому наступили на ногу. Але хто? Тут стільки людей! І от уже я хочу вийти із маршрутки, поки мене не побили. Але ж не можу, бо передо мною чийсь зад. Добре, що хоч гарний. Така правда про маршрут. І ніде її діти.

Кому «ЗАЗ», а кому просто зад».

От мені цікаво, чи це правда, що Президент України пообіцяв практично всім громадянам України по новісінькому «ЗАЗу»?