Бердичів — Тель-Авів – Львів

бердичів-тель-авів-львівБердичів — Тель-Авів – Львів.

У вівторок та середу був я і в Тель-Авіві, був я і ві Львові. І там я був, і се і те я бачив, і бачив навіть я, як наші 2:3 на двох програли. Або, як каже мій сусід, попали.

А почалось все з того, як у вихідні пішов я по гриби. Компаса і мобілки на цей раз не брав та трішки заблукав. І опинився я доволі несподівано у славному місті з цікавейшою назвою Бердичів, що на Житомирщині.  До речі, на честь цього міста названо відкритий у 2005 році астероїд. А ще я дізнався, що з Бердичева колишній генпрокурор Нашої України Свєтосплав Пістун. Про то мені казав пан Степан, що живе у місті Б на розі двох вулиць. З Петром ми потім пішли в бердичевский центральний паб, де він мені розповів про те, як колись тут жив вкраїнський гетьман Павло Скоропадський, найвидатніший польський піаніст Фридерик Шопен та навіть суперфутболіст Анатолій Пузач. А ще екскурсоввод Степан почав мені розказувати про те, що у місті є кілька синагог. Я зацікавився цим і просив, щоб він показав мені одну з них. Це була Велика хоральна синагога, нині щоправда не чинна.

Саме звідти я і ще кілька фанатів-євреїв виїхали у Тель-Авів чи то у Хайфу — я так і не зрозумів — на матч «Маккабі»-«Динамо». Ми так добре поприятелювали й розговорились, та нам було так файно, що ті бердичівські евреї продали свої квитки на матч і…

І вирішили показати мені місто і найкрутіший тель-авівський чи то в хайфський  паб, у якому ми змовились дивитись матч. Паб був такий весь розмальований, такий весь у футбольних м’ячах. Такий весь розтакий. Мені налили пиво, а оскільки я вже давно не куштував з алкоголю навіть пива, то я файнезно охмелів і заснув прямо за столиком чи під столиком — не пам’ятаю. Проте уві сні я бачив і як Ярмола забивав, і новобранець киян із закарпатського села Волосянка Жуня Мораєсюк. 0:2! «Динамо» вище «Челсі»! Я прокинувся в доброму настрої. Я був такий весь гумористичний, що аж разів з десять побував у ізраїльському клозеті. Теж досить цікава екскурсія, до речі. А що стосується моїх нових знайомих, та нічого, все добре з ними. І хоч їхній улюблений «Маккабі» програв, моїм новим друзям було не так вже й образливо, адже вони тепер не тільки євреї, а й українці. Бердичівські українці!

На радощах я сів на повітряну кульку і вже буквально за мить опинився ві Львові.

Прихильників «ПСЖ» у місті лева було мало. Проте якось все одно ще більше запахло Парижем. Та й на полі було так, ніби «Шахтар» грає на виїзді, а не вдома. Парижани грали за приказкою – заб’ємо стільки, скільки захочемо. А чорно-помаранчеві начебто тужно кричали – ну хоч один. І «ну хоч один» так і не вийшло, хоча бразильський донеччанин Олександр Тейшерко мав кілька нагод – і не лише він. На табло – 0:3. Глядачі навіть не висиділи на всі гроші, що заплатили. Вони з сумом залишали трибуни. Як не дивно, але без суму закінчував матч тренер «Шахтаря» Мирко Лучиско, який сміявся й мало не цілувався з тренером паризьких футбольних олігархів Лораном Бланом. Мабуть, все ж таки то був історично-істеричний сміх. Гірники з повним нулем унизу турнірки. Напевно, хтось купив шейха Аха і теперка муха-бляха-програваха.